Реформа старшої профільної школи подається як крок до європейської якості освіти. На папері академічні ліцеї, профілізація, підвищення стандартів. У реальному житті – це ускладнення доступу до освіти для тисяч українських дітей.

1. Втрата освіти для сільських і малих громад.

Фактично лише частина старшокласників зможе навчатися у своїх громадах. Більшість малих, сільських і гірських громад не зможуть створити академічні ліцеї, а отже втратять старші класи. Частину дітей змусять їздити в інші громади за десятки кілометрів від дому.

2. Відсутність базових умов для дітей.

Реформа стартує з 1 вересня 2027 року без інфраструктури:

• немає гуртожитків і пансіонів;

• немає системного підвозу;

• немає гарантій безпеки;

• немає психологічної підтримки.

Тобто, частину підлітків у складному віці залишають без щоденного батьківського нагляду, якщо вони погодяться, щоб діти жили в гуртожитках при академічних ліцеях.

3. Війна як «незручна деталь», яку ігнорують або роблять вигляд, що «все під контролем».

Виклики війни вимагають корекції реформи. Але в Міністерстві освіти воліють цього не помічати. Там і далі говорять про «велику профільну школу», перекладаючи всю відповідальність на громади і тим самим не дають кошти на впровадження цих реформ. Натомість проводять виїзні семінари за кошти іноземних донорів та сліпо копіюють освітні моделі мирних країн. Ігнор українських реалії війни, міграції та демографічної кризи – точно вилізе нам боком.

4. Абсурдні пріоритети.

Сьогодні ми маємо парадокс:

• у прифронтових регіонах заливають у бетон підземні школи за сотні мільйонів гривень;

• водночас школи в глибокому тилу просто закривають.

Дивна стратегія. Погодьтеся.

5. Кадровий провал.

Уже зараз у країні гострий дефіцит вчителів фізики, хімії, біології.

Питання без відповіді:

• хто викладатиме профільні предмети?

• куди підуть звільнені педагоги зі шкіл, які закриють?

• чи зможе система втримати фахівців без чіткої зарплатної політики?

Зауважу, що станом на 22 січня формулу розподілу зарплат для освітян з 2026 року міністерство досі не подало ані до профільного комітету, ані на загал.

6. Відірваність управлінців.

Реформу реалізують люди в МОН, які ніколи не працювали в школі та не несуть відповідальності за наслідки на місцях. Вони все спишуть на голів громад. Хоча реформу придумали саме в міністерських кабінетах.

Голови ОВА та профільні керівники освіти це мовчки підтримують, бо для них важливіше зберегти посади сьогодні, ніж відповідати за майбутнє після 2027 року.

7. Чому це небезпечно для країни

Складається враження, що Україну цілеспрямовано штовхають до моделі з обмеженим доступом до вищої освіти – через звуження старшої школи та профілізацію без реальних можливостей через війну. Світ не зацікавлений у країні, здатній конкурувати не лише військово, а й інтелектуально. Зрештою освіту нашу фінансують з європейських коштів, а їм точно не потрібна сильна Україна. От повірте.

Висновок

Я не проти реформ. Ніколи не проти змін. Я проти реформ, відірваних від життя громад і від реалій сьогодення. Закрити школу легко – відкрити важко, а подекуди – неможливо.

Поки цього не зрозуміють у міністерських кабінетах – ми зобов’язані говорити про це вголос.