Рівно 90 років тому на Крилоській горі сталася подія, яка сколихнула всю Україну. Завдяки археологічним дослідженням проведеним за сприяння митрополита Андрея Шептицького, світ знову відкрив для себе Давній Галич – духовний і державний центр нашої історії. Було віднайдено фундаменти Успенського собору та поховання князя Ярослава Осмомисла.

Відтоді сюди почали масово приходити люди. І вдень, і вночі. Це настільки непокоїло тодішню польську владу, що вона намагалася обмежити паломництва. Бо люди йшли не просто до святині. Вони йшли відкривати своє коріння, свою історію, свою правду.

Правду про себе. Про свій народ. Про свою Церкву. Про свою Батьківщину.

Як сказав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук: «Навіть ця проща окроплена кров’ю наших захисників і захисниць».

Ми молимося не лише за себе і свої родини. Ми молимося за тих, хто боронить Україну, за тих, хто віддав за неї життя, і за нашу перемогу.

Я щороку приїжджаю до Галича. Бо саме тут особливо відчувається, що українська державність, віра і наша історія мають глибоке коріння. І поки ми пам’ятаємо, ким були, знаємо, хто ми є, і маємо силу будувати майбутнє.

Саме тому ця проща не лише про дорогу до святині. Вона про дорогу до себе.