У різдвяні та новорічні дні народилися Василь Симоненко, Василь Еллан-Блакитний, Василь Чумак.

І 6 січня 1938 року – Василь Стус. Поет, моральний орієнтир, символ незламності.

Він прийшов у світ у страшний час, після Голодомору, напередодні великої війни імперій за українську землю. Прожив недовго, лише 47 років. Помер на чужині, в ув’язненні, на Уралі, в Пермському краї. Його вбила не хвороба – його вбила система.

Стус міг обрати інший шлях. Талант дозволяв. Компроміс – теж. Можна було «правильно» писати, трохи прикрашати дійсність, дожити до 1991-го і вже тоді розповідати про репресії. Так зробили багато хто.

Але Стус обрав терновий вінець. Свідомо. Без ілюзій. Він заплатив за українську ідею власним життям.

Його боялися. Тому роками опиралися навіть імені Стуса в Донецькому університеті, не те, що його перейменування. Бо знали: Стус – це про свободу, гідність і внутрішній спротив. І, можливо, якби його справді знали на Донбасі, 2014-й мав би інший сценарій.

Стус непростий. Він не для фону і не для пафосних цитат. Його слово важке й чесне.

«Як добре те, що смерті не боюсь я» – це не про романтику. Це про вибір.

Найкраща помста за Стуса і за всіх знищених Українців – наша Перемога і кінець рабської імперії москви.

__________________

Нижче 5 цитат Василя Стуса. Гострих, непростих, впевнених і актуальних