В Україні щороку збільшується кількість родин, які живуть зі статусом «зниклий безвісти». І кожну з цих родин тримає надія. Надія на те, що їхні рідні, які стали до лав захисників і склали військову присягу, повернуться додому.

Молимо Бога, щоб усі, хто сьогодні вважається зниклим безвісти, повернулися до своїх родин.

Однак за роки війни ми розуміємо, що політика держави має бути спрямована не лише на пошук і повернення наших захисників, а і на те, щоб держава знала про долю кожного військовослужбовця, який приймає присягу та йде захищати Україну.

В Івано-Франківській громаді вже понад 400 військовослужбовців вважаються зниклими безвісти. По Україні – це тисячі родин, які щодня живуть у невідомості.

Мають напрацьовуватися та впроваджуватися нові механізми, які дозволять отримувати якомога більше інформації про зниклих військовослужбовців, встановлювати їхню долю та не залишати родини сам на сам із невідомістю.

Сьогодні ми згадали всіх у спільній молитві. У спільному чеканні. У спільній надії.

Підтримуємо родини. Підтримуємо одне одного. І молимося за те, щоб кожен захисник повернувся додому.